інформація до раздумів
Що таке ВІЛ та СНІД?
ВІЛ-інфекція – це стан, за якого в крові людини присутній вірус. ВІЛ-інфекція протікає протягом багатьох років. Якщо ВІЛ-інфекцію не лікувати, то через 6-10 (іноді до 20) років імунітет поступово знижується і розвивається СНІД. |
 |
|
Україна, де за оцінками експертів показник поширеності ВІЛ складає 1,4%, залишається найбільш постраждалою від ВІЛ/СНІДу країною Європи. Епідемія швидко поширюється та виходить за кордони східних і південних регіонів, де до цього моменту було зареєстровано понад двох третин всіх випадків ВІЛ. Зростають темпи поширення епідемії в регіонах, які раніше вважалися найменш ураженими.
Щомісяця через мережу спеціалізованих лікувально-профілактичних закладів виявляється більше 1 000 нових випадків ВІЛ, кожного дня 49 осіб інфікується ВІЛ, а 5 – помирає від СНІДу. Найбільша кількість ВІЛ-позитивних людей належить до вікової групи 20-39 років; крім того, постійно зростає частка підлітків 15-17 років.
За останній рік кількість хворих на ВІЛ/СНІД зросла у порівнянні з 2000 роком більше ніж у 4 рази, смертність – у 3,8 рази. Середня тривалість життя людини, що живе з ВІЛ, в Україні складає 5-8 років, зі СНІДом – 1-2 роки, на відміну від того, що спостерігається в країнах західної Європи, де ці строки складають відповідно 10-12 років і 2-3 роки.
Однією з особливостей епідемії ВІЛ/СНІДу в Україні є зростання частки жінок, у тому числі вагітних, серед людей, які живуть з ВІЛ. Так, у 2004 році серед людей з ВІЛ-позитивним статусом питома вага жінок складала 42,0 %; з них близько 85% жінок віком 15-49 років, серед яких 60% - 20-29 років. Водночас, доступ до медико-соціальних послуг значної кількості ВІЛ-позитивних жінок обмежено. Вони часто не отримують належної інформаційної та консультативної допомоги, оскільки у спеціалізованих установах, які надають послуги людям, що живуть з ВІЛ/СНІДом, спостерігається брак персоналу з відповідним рівнем кваліфікації та досвідом. Особливо актуальною залишається проблема обмеженого доступу до лікування та догляду ВІЛ-позитивних вагітних жінок, які проживають у периферійних районах. Установи, які надають медико-соціальні послуги ВІЛ-позитивним людям, розташовані, здебільшого, в обласних центрах, внаслідок чого особи, що проживають у інших населених пунктах, фактично не отримують спеціалізованої консультативної допомоги. Водночас, медична допомога також надається їм у незадовільному обсязі. Ситуація ускладнюється тим, що зараз в Україні відсутня державна система соціального супроводу дітей, які живуть з ВІЛ, та їх родин; програми місцевого рівня у цій сфері реалізуються лише за ініціативою окремих організацій.
Прогнози щодо подальшого поширення ВІЛ/СНІДу в Україні невтішні. До 2010 року експерти прогнозують 43-95 тис. смертей українців внаслідок СНІДу, а кількість дітей-сиріт, батьки яких померли від СНІДу, становитиме 47-77 тис. Окрім того,очікується зростання кількості дітей, які внаслідок СНІДу втратили одного з батьків: з 6,5–11,2 тис. у 2005-му до 23,1–37,5 тис. у 2014 році. У 2014 році СНІД може спричинити 1/3 всіх смертей серед чоловіків та майже 60% всіх смертей серед жінок.
